Коли суспільство починає зневажати своїх воїнів - воно втрачає себе. Без памʼяті, без шани, без совісті.

Ми повернулись з війни. Не з параду, не з відпочинку а з фронту, де гинули люди, де земля здригалась від снарядів, де кожен день – це боротьба за життя.
Ми воювали та воюємо для Вас. За Ваші родини, за Ваше право спати спокійно, пити каву, ходити вулицями без страху!

Але, ми ніколи не думали, що повернувшись додому, зустрінемо не вдячність, а стіну байдужості. Більше того – осуд, зневагу, відчудження. І найболючіше – це від людей, які ніколи не були там, хто не тримав зброю у руках, не бачив смерті в очі, не витягував пораненого побратима з-під обстрілу.

Ми не герої – ми просто зробили те, що мали зробити. Але нам боляче бачити, як у цьому суспільстві стає нормою забувати про тих, хто воював. Як легко Вам говорити про «всіх однакових», про «заради чого це все було», коли Ви самі не пройшли і десятої частини того шляху, який пройшли ми.

Ми не просимо жалю. Нам не потрібна подачка. Але ми вимагаємо поваги.

Бо коли суспільство починає зневажати своїх воїнів – воно втрачає себе. Без памʼяті, без шани, без совісті.

Не Воїн повинен підлаштовуватись під суспільство а суспільство під воїна.

Ми звертаємось до Вас, подумайте. Поставте себе на наше місце хоча б на хвилинку. Навчіться шанувати тих, хто не побоявся стати між ворогом і вами. Бо завтра знову може знадобитись захист – і хто тоді Вас захистить?

І чи захоче той, кого Ви сьогодні ігноруєте, знову ризикувати життям за Вас?

Голова правління ГО «Обʼєднана організація побратимів по зброї» Юрій МАКСИМІВ